Маємо пам'ятати
Пам'ятати усіх Захисників і Захисниць, які стали небесними Воїнами і залишилися навіки в історії нашої громади. Ця світла пам’ять служить болючим нагадуванням про те, яким шляхом маємо йти і які цінності берегти, щоб бути гідними великої жертви, яку складають за Україну її відважні сини і доньки.
13 травня Оратівська громада вшановує світлу пам'ять двох Героїв-земляків, які загинули з різницею в один рік на Херсонщині.
Минають четверті роковини вічної пам'яті сержанта Збройних Сил України МИЦЯ Миколи Васильовича (18.05.1968-13.05.2022).
Народився Микола Васильович у с.Чагів. Після школи у Вінницькому професійно-технічному училищі здобув професію електрозварника. Пройшовши строкову військову службу хлопець працював на будівництві у Вінниці. Одружившись, Микола Васильович повернувся у рідне село. Разом з дружиною Оксаною Сергіївною виростили доньку та двох синів. Діти ощасливили родину сімома онуками. Микола Миць трудився трактористом у місцевому господарстві, доки мирний спокій не порушила російська окупація східних областей України. Мобілізований на військову службу Микола Миць протягом 2015-2016 років брав участь в АТО. У складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади служив заступником командира взводу. Виконуючи бойові завдання в районі Авдіївки і Слов'янська на Донеччині був поранений.
Під час повномасштабного вторгнення наш земляк із позивним «Лєший» знову став у стрій оборонців рідної землі. Ніс службу заступником командира мінометного взводу 98-ї Одеської тактичної бригади. Його життя обірвалося внаслідок вибухово-осколкового поранення при виконанні бойового завдання на Херсонщині у селі Мала Шестірня Бориславського району.
Минають треті сумні роковини загибелі головного сержанта Збройних Сил України ЄМЕЛЬКІНА Олександра Володимировича (11.09.1994-13.05.2023).
Народився Олександр у с.Дібровинці. Доля змалку суворо загартовувала його життєвими випробуваннями. Дитяче серце ще з восьми років зарубцювалося болем втрати матері. Тоді Сашко із татом та сестричками Лілією і Веронікою переїхали у с.Жадани на Іллінеччину. Невдовзі не стало єдиної бабусі, а затим – і дідуся. Важке дитинство не зламало хлопця, а лише зміцнило його моральні якості – щирість, людяність, доброту, виховало працелюбність. Після школи він закінчив Зозівський професійний аграрний ліцей і працевлаштувався у Києві. Згодом, після важкої втрати батька і близького друга, працював у Вінниці старшим пекарем на хлібокомбінаті.
З російським вторгненням на Схід України Олександр був мобілізований до війська на захист цілісності і незалежності держави. Пройшов бойовий шлях учасника АТО. Після проходження підготовки за програмою «Курс лідерства базового рівня» нашому земляку було присвоєно військове звання молодшого сержанта. Демобілізувавшись Олександр працював у Києві. Планував одружитися. Та мрії про власний дім, сім’ю, дітей розтоптав московський агресор. У перший день повномасштабного вторгнення наш земляк з позивним «Ємеля» без вагань повернувся на службу у свою артилерійську частину на Волинь. Служив командиром самохідної артилерійської установки. Брав участь у бойових діях на найважчих ділянках фронту. Був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» І ступеня та удостоєний вищого військового звання.
28-річний Захисник героїчно загинув на Херсонщині при виконанні бойового завдання в с.Молодіжне Херсонського району.
Вічна пам’ять і слава Героям-землякам.
