Історична довідка села Скала
СКАЛА
Село Скала, за висновками Л. Похилевича, налічує понад півтора тисячоліття свого славного віку. В книзі «Сказання о населенных местностях Киевской губернии...» (К., 1864) записано: «Скала, село в самому західному кутку Таращансъкого, на межі Липовецъкого повіту, одержало назву від місцезнаходження, через те, що основна частина його лежить на скелі...
У народі залишились перекази, що село раніше називалось Скалатин і лежало трохи вище на правому березі Роськи, в тому місці, де ручай Жидь, що тече з Медівки, з’єднується з Роською...».
Тут слід зауважити, що з часу написання книги відбулися зміни у топоніміці цієї місцевості. Так, не збереглась до наших днів назва струмка Жидь. Зараз у напрямку Скали тече невелика річка з заболоченими берегами, щедро заросла очеретами та іншою хабазою, що, можливо, і є той самий Жидь. У XIII-XIV ст. Скалатин мав 180 дворів, 2 дерев’яні церкви.
Місце, де знаходилась церква, слугувало замком і було оточене валом та глибоким ровом. З північного і південного боку замок був укріплений вежами з гарматами. Скалатин з його замком було зруйновано і спалено під час татарських набігів на землі Київської Русі. В тих місцях довкола села Скала було знайдено 6 гармат та інші підтвердження народних переказів. З усних переказів та із книги Л. Похилевича ми знаємо, що у цій місцевості були непрохідні ліси, ріки, багаті рибою, дбайливо оброблені поля. А тепер до найближчого невеликого лісу треба йти 3-4 кілометри. Одне відрадно, що глибокі яри та балки засаджено нині деревами й кущами, і носять вони назву Ліски.
У найдавнішій хроніці Стрийковського Скала згадується одночасно з такими історичними центрами Поділля, як Брацлав, Сокілець, Смотрич. Замок побудований на початку XVII ст. князем Янушем Збаразьким. Після смерті князя, який не мав потомства, укріплене поселення перейшло у володіння князів Вишневецьких, 1633 року замок був подарований князю Стефану Четвертенському разом з артилерією. Фортифікації і поселення знищені татарськими військами хана Іслама Гірея восени 1648 року.
У XVIII ст. з волі поміщика частину людей із Скали було переселено на необжиті місця. Так виникло село Вербівка. Скала входила до складу Животівського маєтку князів Вижицьких. Але в другій половині XVIII ст. цими маєтками силою заволодів Францішек Цешковський. Потім село було у володінні панів Красицького, Збишевського, Фліорковського. Родина останнього вирізнялася порядністю, високою духовністю і лібералізмом. Свого часу Фліорковські викупили в поміщика Енгельгардта родичів Тараса Шевченка і звільнили їх від панщини. Це був вчинок, гідний високого шанування.
Із селом пов’язана історія роду відомого російського письменника Ф. М. Достоєвського. Предок письменника Федір Достоянський (безумовно, описка рідкісного прізвища) служив у соборному храмі села Животів.
Революція 1905 року викликала заворушення й у Скалі. Селяни залишили роботу і вимагали збільшення платні. Організував страйк Захар Кулинич, місцевий житель, який до цього працював на заводах Одеси та Петербурга (загинув у боях під час революційних подій 1917 року).
До Жовтневої революції 1917 року більша частина землі належала поміщику. Селяни наймались на роботу до поміщика. Після революції поміщицька земля перейшла в користування селян. Було організовано комітет незаможних селян і комітет взаємодопомоги, що пізніше стали основою колгоспу «Комунар». У 20-х роках у селі відкрито початкову школу, а з 1932 року - семирічну.
Важких втрат зазнало село під час голодомору 1932-1933 років. Померло близько 500 жителів. Були навіть випадки канібалізму.
У роки Великої Вітчизняної війни на фронтах загинуло 184 односельчанина. У навколишніх лісах діяв партизанський загін, учасниками якого були окремі жителі села. На старому кладовищі поховані партизани М. К. Андрійчук, уродженець Плискова, та М. Агафонов із Новосибірська. Більше 20 юнаків і дівчат було вивезено із села на примусові роботи до Німеччини.
У 1944 при звільненні села загинуло більше 10 бійців, які поховані у братській могилі на кладовищі. Імена всіх загиблих встановити не вдалося.
Після війни розпочалася відбудова народного господарства, відновлюється колгосп ім. Кірова.
Двадцятого квітня 1957 року на базі колгоспу створено радгосп ім. Кірова, який пізніше став відділком Скоморошківського цукрокомбінату. Радгосп ім. Кірова займав одне з перших місць у районі з виробництва сільгосппродукції. Господарство нагороджувалося перехідним Червоним прапором.
Зараз розпайовані землі жителі села здають в оренду дочірньому підприємству «Нафком - Агро» та ТОВ «Агробуд».
В селі діють школа, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок «Сонечко». Сьогодні в селі налічується близько 700 жителів.
Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)