Історична довідка села Медівка
МЕДІВКА
Село Медівка розташоване на лівому березі річки Жить та її приток, недалеко від залізниці.
Назва села, за розповідями старожилів, походить від слова «мед». Адже в сиву давнину ця місцевість була вкрита лісами, а жителі займались бортництвом, тобто збиранням меду диких бджіл.
Селяни Медівської громади володіли двома лісами: Кривцем і Дубиною. Ліс доручили охороняти Архипу Андрійчуку, який поселився в Кривці. Його знали в селі як чесну, роботящу людину. Викошував за день морг, нажинав копу, намолочував стільки, що йому самому б вистачило на цілий рік. Він продавав свою силу економові, попові, місцевим багатіям. Був Архип на заробітках у Таврії, Молдавії, на Кубані, бився як риба об лід, а з нужди не зміг вибитися. Інші селяни жили також у важких умовах. До реформи 1861 року вони відробляли панщину, платили податки. Після реформи безземельні та малоземельні селяни працювали в поміщика на постійних роботах за плату 5-6 карбованців за місяць, решта - на сезонних.
Медівка в числі інших сіл належала багатому поміщикові (прізвища його не пам’ятають). Дочку цього поміщика Софію узяв заміж князь Святополк Четвертинський. У придане за дружину він одержав маєток у селі Медівка. Четвертинський мав маєтки в дванадцяти селах, але жив у Кракові.
Після реформи 1861 року землі князя Святополка Четвертинського мали наступний вигляд: під садибами і током 21 десятина, орної землі 1077 десятин, сінокосів 62 десятини, лісу 269 десятин, під двома ставками 53 десятини, усього 1482 десятини. У селян було 1219 десятин на 486 дворів, де проживало 2112 осіб, із них 48 дворів безземельних, 169 дворів малоземельних. Тому значна частина селян змушена була хліб заробляти у пана: пшеницю - за дванадцятий сніп, жито, ячмінь, просо, гречку - за десятий сніп. В неурожайні роки пшеницю жали за чотирнадцятий сніп, решту культур - за дванадцятий сніп.
Селяни жили винятково за рахунок сільського господарства. Тримали велику рогату худобу, коней, овець. Одяг виготовляли в основному з конопляного полотна та домотканого сукна, а з овечих шкур шили кожухи. У селі були дрібні крамарні.
Село Медівка до 1861 року належало до Скальської волості, а з 1861 до 1875 - до Великоростівської. 31875 до 25 березня 1923 року Медівка була волосним центром. До Медівської волості входили села: Велика Ростівка, Сологубівка, Мервин, Мала Ростівка, Чагів, Олександрівна, Кожанка і Бартошівка.
В селі на садибі Максима Андрійовича Оксанка збереглась криниця, яку медівчани називають Гонтова. До цього часу розповідають кілька легенд про цю криницю. Ось одна із них.
У дні Коліївщини Медівкою проходили загони повстанців. Гонта добре знався на закладанні та копанні криниць. Як відомо, це справжнє мистецтво. І ось він вказав саме на це місце, і козаки там викопали криницю. Розповідають, що у ній була найсмачніша вода. Вдячні медівчани зберігали криницю протягом століть. Маленька, без цямрин, у дні весняних повеней вона зникає під водами невеликої річечки, щоб потім знову очиститись і частувати спраглих свіжою прохолодою. Зараз криниця впорядкована і територія навколо вважається заповідною.
Навесні 1918-го з фронту почали надходити звістки про припинення боїв, кінець війни, про революцію. Згодом у село приїхав царський пристав і сказав, що все буде, як раніше. Невтішні вісті приходили з фронту. Та люди не втрачали надії на припинення війни. Лише восени 1918 року в селі проголошено радянську владу, утворено ревком, до якого увійшли Улас Працьовитий, Ковальчук і Анань Карпенко.
Напровесні 1919-го в село вступили німці. Повернувся пан та його служаки. Одним із панських слуг був гайдамацький отаман Чайкін, який немилосердно розправлявся з селянами, повертаючи розтягнуте панське майно, землю. Була накладена контрибуція в розмірі 50 карбованців з кожного двору, селян забивали до півсмерті.
Восени 1919 року німців вигнали з села. Відновив роботу волосний ревком. Часи були неспокійні. Побували в селі денікінці, банди Зеленого, Тютюнника і білополяки. Лише у вересні 1920 року в Медівці знову відновлено радянську владу.
Роботу волосного ревкому очолив Мельник із Липовця. Крім волревкому була організована волосна спілка незалежних селян. Головою спілки був обраний Тимофій Тимофійович Червінський. У1921 році в селі організувалась перша селянська кооперація. Через неї організовувався продаж хліба державі і закупівля в держави сільгоспінвентаря, тканини, інших товарів.
У 1921 році в селі створено радгосп. До нього відійшло 500 десятин панської землі. Серед селян починають виділятися міцніші господарства. Наприклад, Гаврила Олійника, Степана і Тимофія Коцюбинських, Степана Сніжківського, Семена Інгульського. Пізніше ці люди були розкуркулені і вислані.
У період колективізації була створена ініціативна група на чолі з Тимофієм Тимофійовичем Червінським. З весни 1929 року одноосібні селянські господарства почали об’єднуватися в колективне господарство. Першим головою був Василь Григорович Метельський.
Колгосп був створений 6 березня 1930 року і носив ім’я нашого славного кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Землі мав 1289 десятин, 280 коней, 12 волів, 22 корови, 140 возів, 140 плугів, 2 сівалки, 280 борін, 2 водяних і один вітряний млин, 2 кінні молотарки, 2 січкарні. Спочатку в колгоспі працювали 748 селян, з них 8 членів КП(б)України, 30 комсомольців. Першою дояркою була Ольга Наумівна Червінська, а першим трактористом - Павло Черниш. Колгоспні активісти, щоб змусити одноосібників вступити до колгоспу, почали забирати в них усе: хліб, квасолю, картоплю, не залишали людям нічого. 1933 року почався голод, люди вимирали цілими сім’ями, особливо ті, хто не був членом колгоспу. Весною 1933 року усіх, хто залишився, записали в колгосп. До жнив їли усе: равликів, латаття, полову, листя, черепах, гриби. Оляна Дишлева з’їла власну дитину. Її було засуджено на 5 років.
Почалися репресії так званих «ворогів народу». Першим заарештували Василя Григоровича Метельського, голову колгоспу. Потім забрали різноробочих - Павла Сторожука, Василя Руденка, Захара Марченка, Філімона Головатюка, Власа Працьовитого.
Двадцять другого червня 1941 року мирна праця була перервана віроломним нападом німецько-фашистських військ на нашу країну. До лав Червоної Армії було мобілізовано 238 чоловік. Колгоспну худобу відправили на схід.
Двадцять четвертого липня 1941 року Медівку зайняли німці. Колгоспне господарство було зруйноване. Знищено 9 колгоспних будинків, з молотарки, сільгоспінвентар, 14 хат колгоспників. Фашисти розстріляли 8 активістів: Афона Югентовича Троцюка, Олексу Степановича Коломійця, Іллю Семеновича Руденка, Павла Прокоповича Корнійчука, Гната Петровича Дишлевого, Миколу Івановича Червінського, Андрія Васильовича Руденка. П’ятдесят п’ять молодих хлопців і дівчат насильно було вивезено до Німеччини.
Та не корились окупантам люди. В лісі Кривці діяв партизанський загін, у ньому було багато червоноармійців, які потрапили в оточення чи втекли з полону. В партизанському загоні були і жителі Медівки: комуніст Онисько Семенович Базилик з дружиною, Микола Іванович Сосновський, Курчинський. Чимало медівчан допомагали партизанам: Никифор Сильвестрович Базилик, Василь Іванович Дорош, Антін Йосипович Харченко, Варвара Варфоломіївна Червінська, Ірина Мокіївна Кобрин, Сергій Каленьович Карнаух, Тимофій Тимофійович Червінський, Віра Яківна Базилик та багато інших.
Село Медівка було звільнено воїнами 151-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал- майора Гусєва. Радянські війська увійшли в село зі сторони Кожанки. Штаб полку розмістився в будинку сільської ради. Бої були тяжкими. У братській могилі поховано 219 визволителів села. В роки Великої Вітчизняної війни загинули 136 медівчан. За мужність і хоробрість, виявлені в боях за визволення Вітчизни, 189 медівчан було нагороджено орденами і медалями.
Важко було колгоспникам під час відбудови зруйнованого війною господарства. Не було машин, тракторів. Мали лише 7 пар коней, 2 пари волів, і молотарку. Медівчани трудилися, розуміючи, що тільки самовідданою працею можна долати труднощі. За річним звітом 1948 року посівна площа становила 977 га, а середня врожайність зернових - 8.2 ц/га. Полеводом тоді працював Олексій Андрійович Інгульський, головою колгоспу - Феодосій Карпович Зеленський, а потім Олексій Васильович Суховерко.
У 1959 році колгосп був об’єднаний із господарством с. Велика Ростівка. Укрупнене господарство носило ім’я С. М. Кірова, головою був обраний Олексій Трохимович Гринчук. У 1962 році колгосп був роз’єднаний і медівський колгосп став називатися «Маяк». Головою колгоспу було обрано Пилипа Івановича Мандрику. Секретарем парторганізації був Василь Йосипович Танасійчук, потім Василь Адамович Танасійчук. Агрономом працювала Ксенія Костянтинівна Педос.
У1879 році в селі відкрилась церковно-приходська школа, де навчалося 23 дітей. У1921 році в селі відкрито початкову школу, яку відвідували 42 дітей, а навчав їх один учитель Олександр Федорович Ченський. У той час у Медівці було лише 68 грамотних людей, тому в 1926 році організовано лікнеп, до букварів сіло 228 осіб дорослого населення. З 1936 року школа стала семирічною, а з 1957 року - восьмирічною, у якій працювало 13 учителів. Директором школи був Степан Захарович Павленко, а з 1959 року - Микола Іванович Капиця.
У1965 році загальні збори винесли рішення розпочати будівництво нової типової школи, а в жовтні 1968 року в ній уже навчалися діти.
Великою подією для села було відкриття 16 серпня 1964 року лікарні на 35 ліжок. Сімнадцятого грудня 1967 року в Медівці відкрито будинок культури. У травні 1967 року біля будинку культури встановлено обеліск в пам’ять про тих, хто віддав життя, наближаючи перемогу у Великій Вітчизняній війні.
Протягом 1971-1973 років споруджено греблю на Середньому ставку. У1973 році збудовано торговельний комплекс.
У 1976 році головою колгоспу працював Микола Васильович Граділь, а 8 лютого 1977 року головою обрано агронома господарства Петра Терентійовича Сплодителя, який працює донині.
У1978-1979 роках було збудовано і відкрито в селі амбулаторію і контору колгоспу. В лікарні працює два лікарі з вищою освітою - Микола Антонович Кобернюк і Надія Іванівна Дорош, а також її осіб середнього і молодшого медперсоналу.
Задля вшанування перемоги нашого народу у Великій Вітчизняній війні 5 травня 1982 року в селі було відкрито меморіальний комплекс.
Постійно ведеться індивідуальне будівництво. Чимало будинків було збудовано для працівників села за кошти господарства. В 1979 році було розпочато будівництво дороги по селу. В 1993 році було відкрито дитячий садок «Колобок». У селі функціонують вальцевий млин, олійня, крупорушка.
Першого лютого 1991 року утворено Медівську сільську раду. Головою сільської ради обрано Володимира Михайловича Стафійчука. Потім очолював Віталій Васильович Коломієць.
У1993 році колгосп «Маяк» реорганізовано в сільськогосподарське підприємство.
Протягом 2001-2004 років за рахунок сільгосппідприємства «Маяк» село було газифіковане.
Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)