Історична довідка села Гоноратка
ГОНОРАТКА
Це невелике оточене лісами з двох сторін село знаходиться неподалік Оратова. Широке плесо ставка прикрашає центр Гоноратки.
Назва походить від імені дочки поміщика Ярошинського Гонорати, яка отримала у спадок це невелике поселення. Село багате на місцеву топоніміку. Так, хутір Малярів, мальовничий куточок у долині під лісом, належав судовому чиновнику Малярову. В роки столипінщини його землі купили кілька заможних селян. Існує легенда, що того чиновника після купчої (з грошима) до залізничної станції не довезли, щез безслідно. Поселення на хуторі з часом зникли. Пізніше там була радгоспна пасіка. Є ще й загадкові назви пагорбків: Геїха, Голубовий, Кухтова дзвіниця, Писарова дубина, Горобцева дубина. Більшість назв походять від прізвищ власників цих земель, інші залишились нерозгаданими.
Поблизу Гоноратки проходив відомий козацький шлях. Ще називають його Широкий, Битий. Тепер він переораний, бо напрям руху транспорту змінився.
У селі є криниця, оповита легендами. Розповідають, що джерело, з якого утворилась криниця, відкрите ще козаками. Вони помітили, що ця вода додає їм сил, бадьорості. Спорудили дерев’яний зруб і поставили хрест. З того часу жителі села шанують і доглядають криницю з цілющою водою. В радянські часи місцева влада хрест знищила, але люди знову встановили його. Такої смачної води немає в жодній криниці села.
Коли виникла Гоноратка, невідомо. На час написання Л. Похилевичем «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (середина XIX ст.) в Гоноратці «... жителів обох статей православних 318; католиків і євреїв 18; землі 887 десятин. Належить Емілії Бондаржевській... Церква Дмитрівська, дерев’яна... побудована в 1762 році, а з 1854 року перебудована».
До революції 1917 року в селі була церковно-приходська школа, де навчав дітей один учитель.
Селяни ледь зводили кінці з кінцями, а більшість заробляла на хліб, працюючи в панській економії, що належала поміщику Ярошинському.
Старожили згадували, що пан Ярошинський іноді влітку приїздив у село на автомобілі. Сидів у відкритій машині симпатичний дідусь і кидав дітлахам дрібні монети. Знав, що оті мідяки відроблять батьки стократ.
У1917 році селяни, до яких докотилась звістка про події в Петрограді, розібрали поміщицьку худобу, насіння, реманент. Зробили це організовано, на чолі зі спеціально обраним комітетом, яким керував Степан Солончук. Та невдовзі в село прибув каральний загін, а з ним повернувся панський економ Петровський. Усе майно було повернуто до маєтку.
«Комітетників вивели на майдан, виставили перед кулеметом, - розповідав свого часу очевидець тих подій Олександр Бурлака. - Тримались вони мужньо. Врятувались від смерті дивом. Син економа, ліберально налаштований гімназист Роман, виступив на захист приречених, погрожуючи, що він теж загине разом з ними. Батько змушений був скасувати розстріл».
Після встановлення радянської влади на місці панської економії було утворено державне господарство, потім - радгосп «Ударник». Першим його директором був десятитисячник Нікітін. До радгоспу належала одна половина села, друга - до колгоспу ім. Калініна. Центри радгоспу «Ударник» і колгоспу ім. Калініна знаходилися в селі Заруддя, а Гоноратка була бригадним селом.
Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах воювали 124 бійці з Гоноратки, з них додому повернулися лише 36. В пам’ять про односельчан, які загинули, вдячні земляки заклали Алею пам’яті. В боях за визволення села полягли 97 солдатів і офіцерів, імена 75 з них залишились невідомими. На честь загиблих в центрі села встановлена стела.
Після війни люди самовіддано працювали, відбудовуючи зруйноване село, відновлюючи господарство.
У1970 році радгосп і колгосп були об’єднані в радгосп « Ударник», який проіснував до 1989 року. На його базі утворили два колгоспи: один у Гоноратці, другий - в Зарудді. Головою гоноратського колгоспу «Перемога» був обраний Л. П. Борисевич. У цей період розпочато будівництво дороги з твердим покриттям по селу, побудовано блок теплих стоянок, зроблено капітальний ремонт сільського клубу, змонтовано автоматичну телефонну станцію на 50 номерів, в школі встановлено водяне електричне опалення. Потім керівником господарства став Б. П. Скрипкін, який продовжив справу попередника.
Нині на території Гоноратки функціонують сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога», який очолює В. П. Токарчук, і три фермерські господарства: «Нива - С» (голова В. І. Сандул), «Малярів» (голова М. М. Побережник), «Світанок» (голова О. М. Горобець).
В соціальний розвиток села вагому частку вносить В. І. Сандул. Так, на газифікацію Гоноратки він виділив понад 170 тис. грн., встановив бетонну огорожу в центрі села та на кладовищі, спільно з фермером М. М. Побережником відремонтував Козацьку криницю. (Її почистили, забетонували територію, встановили нового хреста і освятили.)
Гоноратка багата роботящими, талановитими людьми.
Чимало зробила для розвитку освіти в селі А. Я. Орлик, яка пропрацювала учителькою початкових класів, а потім і директором школи майже 50 років. Вона брала активну участь у громадському житті села, 35 років незмінно обиралась депутатом Зарудянської сільської ради.
Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)