Історична довідка с. Лопатинка

ЛОПАТИНКА

Село Лопатинка - центр Лопатинської сільської ради, до складу якої входить с. Лопатинка, с. Тарасівна.

Село розташоване за 2 км на північний схід від залізничної станції Оратів та за 10 км від районного центру - смт Оратів. У селі проживають 514 осіб.

За однією легендою вважають, що село засноване 1764 року, а його назва походить від прізвища першого поселенця Лопатіна. Інша ж легенда говорить, що колись у цій місцевості росли ліси. Саме сюди висилали людей, які завинили перед поміщиком. Переселенці корчува­ли ліс, а з деревини виготовляли лопати і продавали їх. Тому село і назвали Лопатинкою.

Є в Лопатинці село Тарасівна, або Блюхер. Розповідають, що у 20-х роках минулого століття там стояла дивізія Василя Костянтиновича Блюхера. На той час там проживало 127 осіб.

Збоку від Лопатинки, на протилежному пагорбі, є садиби, що ніби причеплені до села. їх називають Причепівкою. Зараз там залишилося кілька хат.

Село і навколишні землі колись належали генералу Павлову, а він здавав їх в оренду по­міщикам Тархальському і Вишневському. Останній жив у маєтку, що стояв за 1,5 км від села у мальовничому куточку. На жаль, будівля не збереглася.

Від села через ліс до старого дуба простяглася пряма просіка. Називають її Савова лінія, бо бере початок від хати колишнього майстра-скрипаля Сави Антоновича Клименка. Він сам ви­готовляв народні інструменти і прекрасно на них грав. Його дочка Наталка і син Андрій також грали і співали. Організовували концерти, їздили з виступами у навколишні села. Велика Вітчиз­няна війна все змінила. У1944 році загинув Андрій. Дід Сава помер 1945, а Наталка виїхала до дітей.

На хуторі, де стояв маєток, у 1918-1919 роках оселилися 10 сімей біженців із Волині (Рома­нюки, Петруки, Книші, Шинкаруки). Хутір стали називати Лишава. Оскільки вони ходили в плетених лаптях, їх стали називати «лаптями». Поступово мешканці хутора переселилися в село, а на його місці зараз ліс - урочище Лишава.

Церква у селі була збудована 1912 року. У1941 році її розібрали, щоб використати матеріал для будівництва школи.

У 1918 році в селі було проголошено радянську владу. Першим головою сільської ради був Левко Ілліч Жаданюк. У1922 році в селі організували комітет незаможних селян, який очолив Іван Іванович Клименко. Комітет активно допомагав бідним селянам насінням, тягловою си­лою. Секретарем комсомольської організації, створеної 1924 року, був Лука Олексійович Дя­ченко. Школа тоді знаходилася в колишніх панських будівлях на окраїні села, а першим учите­лем у 1920 році був чех В’ячеслав Поспішіленко.

У1929 році дрібні індивідуальні господарства об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. В артілі нараховувалося 25 пар коней, 14 плугів, сівалки, 2 молотарки та січкар­ня. Першим головою колгоспу був Петро Іванович Бондар, а бухгалтером - Костянтин Анто­нович Бурковський. У1930 році колгоспники на трудодень одержали по з кг пшениці. В ті роки колгосп був слабким, малогалузевим господарством.

Партійна організація була утворена 1932 року. Секретарем аж до 1941 року був Степан Іва­нович Бесса. Була в селі і комсомольська організація, очолювана Оверком Савустіяновичем Розумнюком.

Жителів села, які не хотіли добровільно віддати до артілі своїх коней і реманент, розкуркулили. Серед них: Андрос Бойко, Іван Дерунець, Яким Бездорога. У них забрали не тільки худо­бу і сільгоспреманент, а й хати. Там розмістили сільську раду, дитячі ясла, колгоспну контору, школу.

Голодний 1933-й рік. Урожай забрали повністю. Тих, хто працював у колгоспі, годували баландою. У кого залишилася корова, додавали до баланди молоко. Також привозили і вари­ли сою. Так пережили зиму. Люди бідували і голодували, але масового вимирання в селі не було. Померла сім’я Демченків: Панкрат і Лукерія. Померла дочка колишнього церковного ста­рости Амбросія Дорана - Олександра. Дуже бідувала і сім’я церковного дяка Федота Бойка.

1937-й - рік репресій. Із Лопатинки було вислано Кузьму Бойка, Михайла Вознюка, а також Звальського, який втік із Одеси від переслідування.

У 1941 році в колгоспі було 40 пар коней та 12 пар волів, держава допомагала в обробітку землі тракторами та іншою технікою.

Війна перервала мирну працю колгоспників. На фронтах Великої Вітчизняної воювали 137 жителів Лопатинки. Вісімдесят вісім чоловік загинули у боротьбі з ворогом.

Від фашистських загарбників село звільнили 6 січня 1944 року. Але до її березня 1944 року селом пролягала передова, гинули солдати і мирне населення. Жінки, дівчата та підлітки ко­пали окопи, ховали вбитих, надавали допомогу пораненим.

Залишилися живими і повернулись у рідне село 49 чоловік. Усі вони нагороджені орденами та медалями, зокрема орденами Слави і Червоної Зірки - Олексій Іванович Розумнюкта Мусій Трохимович Бойко; Червоної Зірки - Трохим Іванович Розумнюк, Микита Антонович Козінсь- кий та Сава Борисович Розумнюк, Слави - Костянтин Йосипович Сюська.

За роки війни 66 осіб було вивезено на роботи до Німеччини.

Повоєнні роки були дуже важкими. Поля, зриті окопами із залишками мін і снарядів, оброб­ляли жінки, дівчата та підлітки. В плуги запрягали корів. Керував колишній «куркуль» Іван Самойлович Дерунець, який з перших днів звільнення працював агрономом у колгоспі. Голо­вою колгоспу був Микита Климович Розумнюк, а бригадиром - Олександра Харитонівна Ро­зумнюк, яка потім довгий час працювала ланковою. Пізніше колгосп очолив Трохим Іванович Розумнюк - інвалід війни.

Головою сільської ради був Семен Федорович Рябисько, потім - Іван Антонович Дяченко. За головування останнього збудовано і відкрито пам’ятник захисникам села. Перезахоронения воїнів, які полягли, захищаючи село, відбулося в 50-х роках, а пам’ятник відкрили 1957 року. Серед похованих відомі прізвища лище 55 чоловік, а невідомих - 161 особа. У 1992 році було встановлено прізвища іще 10 осіб. Пізніше встановили ще 21 особу.

У 1992 році Василя Оверковича Халупенка відшукала нагорода - орден Червоної Зірки по­смертно.

Десятого травня 1976 року Петро Вознюк ставив ворота і випадково натрапив на останки загиблих у 1941 солдатів, серед яких: азербайджанець Сашек Єгієв, грузин Нікімча Варламо­вич Григалішвілі, українець Григорій Хоруженко та невідомий (при ньому був компас із напи­сом «Позняков»). Останки перезахоронили 14 травня 1976 року біля братської могили. В 1984 році в День Перемоги з Азербайджану відвідати могилу Сашека Єгієва приїздили дві сестри, племінник і онук.

У п’ятдесятих роках головою колгоспу призначили Пилипа Івановича Мандрику, а його дружина була директором школи. У цей час почалося будівництво сільського клубу.

У1959 році колгосп імені Ворошилова об’єднали з господарством Оратова в колгосп «Більшо­вик». У 1961 році в Лопатинці організували колгосп «Зірка», котрий мав 1367 га землі, з них орної - 958 га, 8 тракторів, 5 автомашин, 6 комбайнів. Колгосп спеціалізувався на рільництві, садівництві, городництві та бджільництві. Була у колгоспі своя електростанція потужністю 45 кВт, що давала освітлення в 50 будинків колгоспників, школу, клуб.

У 1977 році за керівництва Миколи Михайловича Опалюка колгосп став мільйонером. У цьому ж році колгосп «Зірка» об’єднують із колгоспом «1 Травня» села Сологубівка під голову­ванням Миколи Миколайовича Іванова.

В 1987 році лопатинський колгосп «Здобуток Жовтня» від’єднався. Головою обрали Івана Єрмолайовича Заквацького, який очолював господарство до кінця 1998 року. У цей період по­будовано водонапірну башту і дорогу.

3  1992 року колгосп реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив «Мрія», де на 1720 га землі, зокрема 1360 га орної, працюють 273 робітники.

3  1998 до 2005 року СВК «Мрія» очолював Степан Васильович Куницький, а з 2005 до 2008 року - Андрій Григорович Дяченко. У лютому 2008 року землі села Лопатинка передані в орен­ду ФГ «Агро-Сан», яке очолює Віктор Іванович Сандул.

 2006 - 2010 р.р.  сільським головою обраний Іван Єрмолайович Заквацький.

2010 – 2020 р.р. сільським головою обраний Віктор Григорович Розумнюк.

У селі шанують ветеранів праці: Миколу Івановича Кудлу, колишнього директора школи; Ольгу Іванівну Бойко, завідуючу бібліотекою; Катерину Лук’янівну Галанюк-Дерунець, заві­дуючу ФАПом.

У селі народилися: Петро Тодосійович Бойко, диктор українського радіо, протоієрей авто­кефальної церкви в м. Київ; Віктор Трохимович Розумнюк - завідуючий кафедрою фізики Білоцерківського сільськогосподарського інституту; Анатолій Олексійович Розумнюк - підполковник, учасник бойових дій в Афганістані; Володимир Трохимович Розумнюк - підпол­ковник.

З 1987 до 1989 року на території Афганістану виконував свій інтернаціональний обов’язок Олександр Володимирович Дерунець. Зараз проживає у селі, одружений, має двох дітей, пра­цює водієм.

Жителі села Володимир Михайлович Маркітан, Олександр Іванович Слюсар, Петро Ми­хайлович Клименко брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У травні 1986 року вони були водіями машин, що вивозили велику рогату худобу із радіаційно забруд­неної зони.

Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний  збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)