Історична довідка села Животівка
ЖИВОТІВКА
Назва села Животівка походить від назви річки Живи, що протікає на її території, а ще відоме воно в окрузі як «гусарське село».
Колись жили в Животівці лише жінки та дівчата. Але набридло їм гірке життя одиначок і звернулися вони до царя, щоб той прислав їм чоловіків. І тоді за розпорядженням самого правителя до Животівки направили полк гусарів. Через певний час стали народжуватись у Животівці хлопчики і дівчатка. Росли вони вродливими і спокійними, гордими і цнотливими. Поняття високої гідності, чоловічого і жіночого достоїнства та честі притаманне всім животівчанам. Варто тільки подивитися на їхню мужню поставу, щиру поведінку, вміння вести себе у будь-якому товаристві.
Так розповідає легенда, а історія говорить, що село Животівка було засноване в XVI ст. на гнилій низовині. З півдня і північного сходу його омивають ставки, які з’єднує між собою річка.
Зі сходу до села прилягає болотиста низовина, поросла рогозою та очеретом, а з північного заходу - чималий вигін, який трохи підвищується над рівнем села і здалеку має дуже мальовничий вигляд.
У давнину на території нинішнього села були хутори міщан містечка Животова. В першій половині XVII ст. кріпосна Животівка належала панам Вижицьким, потім - Флоріану Братковському, який розділив свої маєтки на кілька частин і продав іншим поміщикам, які їх перепродали. В кінці XIX ст. землі Животівки належали Кануту Грущинському, Францу Гумовському, братам Йосипу та Антонію Братковським.
У XVII ст. з південної сторони села поміщиком Вижицьким була насипана невелика дамба і збудований міст для в’їзду в село. У XVIII ст. поміщик Братковський продовжив дамбу і утворив ставок. Пізніше поміщик Грущинський побудував ще один ставок. У 1757 році поміщиця Констанція Куницька спорудила дерев’яну церкву. Першим священиком був Данило П’ятигорович Самуйлов. У 1920 році приміщення церкви розібрали. Нова церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці була побудована в центрі села 1911 року. Освятив храм Преосвященний Дмитро, єпископ Уманський. Велику роль у побудові церкви відіграв приходський священик Стефан Ониськович Бутовський.
Вся земля у Животівці, що належала поміщикам, була поділена на чотири клини: на схід, на південний захід, на північний захід та клин для сіножаті. Щороку один клин залишали на пар. Сіяли в основному озимі культури. Сіножаті простяглися аж до Лопатинки.
У 30-х роках XIX ст. батько пані Цетковської побудував цегельню. З місцевої цегли було споруджено панський будинок (нині це територія парку, будинок не зберігся). Для цегельні потрібна була вода, тому нижче містка викопали криницю-безодню. В цьому місці грунт був болотистий, лише зверху неглибокий шар твердої землі. Тому, будуючи криницю, знімали зверху твердий грунт, викладали по кругу важкі плоскі камені, що всмоктувалися у болото, а болото вичерпували. Нижче безодні була болотиста лука із заростями верболозу. Цетковський у 70-х роках XIX ст. територію розчистив, залишив тільки понад сотню верб, що до 1923 року сягали 20 метрів (у 1923 році верби зрізали).
На греблі великого ставу поміщик Цетковський спорудив з дерева водяний млин, що проіснував до 1930 року. Пізніше на середній греблі поміщик Маркевич збудував другого дерев’яного млина з залізною турбіною. В 1934 році млин розібрали.
У 1923 році пан Цетковський помер, вдова віддала в оренду 700 га землі великому капіталісту Гальперину, котрий жив у Києві і мав багато маєтків у різних селах.
У кінці XIX ст. відкрито церковно-приходську школу, де навчалося 4 групи дітей. Навчання здійснювалось російською мовою, а молитви вчили - старослов’янською. Екзамени у школі приймали священики. У 1906 році в Животівці відкрили двокласне міністерське училище загальної освіти, єдине на всю Оратівську волость.
Село Животівка належало до Оратівської волості Липовецького повіту Київської губернії. У Животівці було три кутки: Коропівка - південна, середня частина та Сасівка - північна частина села.
До 1917 року в Животівці було 8 хат під бляшаним дахом, а решта були вкриті соломою. Хати прості однокімнатні.
З 1918 року влада в селі змінювалася декілька разів. У серпні 1918 року за часів гетьмана Скоропадського у село ввійшли німці і гайдамаки-добровольці на конях. Зігнали людей на збори під церкву і наказали всім, у кого є військова зброя, негайно здати її. З 2 по 4 вересня в селі стояв загін петлюрівців, а потім прийшли бійці Червоної Армії. Першого вересня 1919 року в Животівці встановлено правління Української Народної Республіки. Місце комісара зайняв сільський староста Артем Редколіс.
Двадцятого лютого 1920 року в Животівку приїхав член Липовецької управи, за вказівкою котрого голову комнезаму Порфирія Трохимчука було замінено Кирилом Ратушним.
У квітні 1923 року селянам були наділені земельні ділянки на степу і над ставом. У1924 році в Животівці з ініціативи Кухарів було організовано перше колективне господарство «Новий Шлях». У господарстві було 38 га орної землі та дві пари коней.
У1930 році в селі пройшла суцільна колективізація, що об’єднала 546 дворів. За колгоспом було закріплено 2621 га землі, зокрема 2100 га орної та 202 га присадибних ділянок.
У 1932 році колгосп «Новий шлях» розділили на два господарства. За колгоспом «Новий шлях» залишили бо відсотків дворів та землі, а колгосп «Червона Зірка» отримав 40 відсотків дворів та землі. Чорне крило голодомору не оминуло і Животівку, голод забрав життя сотень животівчан. За свідченнями очевидців, за період голодомору в селі померло до 500 чоловік.
У1938 році колгосп «Новий шлях» перейменували у колгосп імені Папаніна. Обидва господарства об’єднали у колгосп імені Жданова 1950 року.
Велика Вітчизняна війна. Двадцять третього липня 1941 року - перший переможний бій за Оратів. Але вже 27 липня 1941 року німецькі війська захопили районний центр і серед інших населених пунктів Животівку.
Шостого січня 1944 року село було визволено від німецько-фашистських загарбників. Сто три наших односельчани загинули в боях, двадцять шість - повернулися додому інвалідами. Звання Героя Радянського Союзу був удостоєний лейтенант Микита Степанович Антонець. Його подвиг відомий як поєдинок із танком «Тигр». Як Олександр Матросов на амбразуру фашистського дзота, кинувся відважний лейтенант на ворожий танк. Різкими ударами саперної лопатки він збив приціл кулемета. Тоді вхопився рукою за ствол гармати, з усієї сили потягнув його вбік - злива смертоносного вогню лягла далеко від позиції червоноармійців. Спочатку екіпаж фашистського танка розгубився. Німецький офіцер раптово підняв люк, двічі вистрілив у сміливця з пістолета. Поранений лейтенант упав на землю і відповз убік. Солдати, які бачили цей нерівний бій, були вражені героїзмом командира взводу. Важкопораненого лейтенанта Микиту Антонця доставили до шпиталю, де він тривалий час лікувався. А нагорода знайшла мужнього воїна через роки, вже в мирний час.
Ще вісім односельчан отримали високі бойові нагороди: Євтух Іванович Царук, Оверко Данилович Вербовий, Андрій Олександрович Антонець, Кіндрат Гнатович Вербовий, Мефодій Михайлович Вербовий, Кирило Трохимович Лук’янов нагороджені орденом Червоної Зірки, Оксентій Стахович Царук - орденом Слави III ступеня, а Дементій Остапович Потетюшний - орденами Червоної Зірки і Слави III ступеня.
У1948 році в селі встановлено пам’ятник воїнам, котрі загинули у Великій Вітчизняній війні (голова колгоспу Антонець А. О.).
За статистичними даними, 1913 року в Животівці налічувалося 226 дворів. За радянської влади село розширилося майже втричі. У1956 році село радіофіковане (голова колгоспу Панасійчук В. О.). Протягом 1961-1969 років збудовано приміщення медичного пункту на три відділи, споруджено будинок для дитячих ясел, побудовано лазню, в центрі села закладено парк площею з га, збудовано будинок культури на 400 місць та двоповерховий адміністративний будинок, де розмістили правління колгоспу (голова колгоспу Барановський Ф. Л.). У 1971-1973 роках побудовано цегельню, закладено сквер площею 0,5 га і встановлено скульптурне погруддя Героя Радянського Союзу Микити Степановича Антонця (голова колгоспу Ляшенко В. С.).
Животівка - дуже гарне, мальовниче село. Та найбільше славиться воно добрими, гостинними, щедрими людьми. У селі жив і працював Герой Соціалістичної Праці І. Д. Паламарчук. Животівка - батьківщина легендарного командира партизанського загону «Іскра» Б. К. Бабенка, доктора медичних наук, професора О. І. Гнатюка.
Багата талантами животівська співуча земля. У 80-90-ті роки народний хор сільського будинку культури зачаровував усіх своїм прекрасним співом. У 2006 році було організовано фольклорний колектив «Марічка» у складі 12 учасниць (керівник М. Г. Жук), який виступав на Всеукраїнському святі Івана Купала в м. Київ, на липневих посиденьках Ганни Секрет у Правилівці, брав участь в обласних святах.
Велику роль у духовному житті села відіграє будинок культури. Сорок років незмінним його директором був О. І. Антонець. Вечори віпочинку, святкові концерти, усні тематичні журнали, спортивно-оздоровчі заходи вже давно стали традиційними в селі.
Продовжують цю славну справу учні та вчителі місцевої школи під керівництвом Т. Я. Довгань. У школі навчається 8о учнів, працюють 16 педагогів.
За головуванням Вербової О.Ф. чимало зроблено в питаннях благоустрою села, створення сприятливих умов для праці та відпочинку, відбудовано цегельний завод, відремонтовано ветеринарне приміщення з осіменіння ВРХ, побудовані підсобні приміщення біля сільської ради та дитячого садка, облаш- товано території біля будинку культури, пам’ятників та сільське кладовище. Зокрема, встановлено бетонну огорожу, укладено тротуарну плитку, зроблено поточні ремонти будинку культури, фельдшерсько- акушерського пункту, приміщень сільської ради, церкви, дитячого садка. До останнього прокладено водогін. Відкрито дві музейні кімнати в сільському будинку культури.
* * *
Територіальну громаду с. Животівка свого часу очолювали: Т. С. Паламарчук, О. О. Руденко (1944-1951); Й. М. Мельничук, О. О. Руденко (1952-1953); А. О. Антонець, А. С. Шевчук (1954- 1965); І- Г. Антонець, А. С. Шевчук (1966-1969); Н. І. Власенко, А. С. Шевчук (1970-1971); М. Є. Потетюшний, А. С. Шевчук, А. В. Ништа, Л. В. Жук (1972-1987); Л. В. Жук, В. М. Прокопенко (1988-1989); Г. Ф. Покотило, В. М. Прокопенко (1989-1993); В. М. Прокопенко, Т. І. Балинська, Г. О. Бірчак (1993-1996); С. В. Капітанчук, Г. О. Бірчак, О. І. Антонець (1996-2001); В. В. Бабенко, С. І. Вербова (2002-2005); О. Ф. Вербова, Л. Д. Атаманська, С. О. Царук; В.В. Бабенко (2016-2020).
Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)