Історична довідка села Юшківці

ЮШКІВЦІ

Село розташоване далеко від гомінких автомобільних шляхів, залізничних колій і вузлів. Не на кожній географічній карті можна знайти це поселення хліборобів-орачів, але добра слава про нього вийшла за межі району, тому що люди тут навчилися нелегкому мистецтву вирощу­вати хліб, вмінню робити родючішою землю.

Цікава історія села. Назва його, за переказами, походить від назви невеликої річки Юшки. Засноване село в середині XVI ст. як сторожовий пост на козацькому шляху, яким ходили козаки в походи. Спочатку це було укріплення (залога), обнесене земляним валом і ровом. Зачинялося воно залізними воротами. З часом навколо нього виріс хутір. Сюди прибули п’ять родин з-під Дубна і Мінська. Це були сім’ї бунтівників. Розповідають, що ці родини розселили на відстані версти одна від одної. Поселення нагадувало п’ятикутну зірку, по кутах якої знахо­дились садиби. Так були розміщені хати засновників села. Відомі навіть їхні прізвища. Це ро­дини Грабового, Халепи, Поригайла, Коваля і Ткаченка. Пізніше на території між цими сади­бами будувалося село. І нині воно має вигляд п’ятикутної зірки, якщо подивитися на нього з висоти пташиного польоту.

Існує ще одна легенда про походження назви села. Пішла вона начебто від прізвища по­міщика Юшковського (Юшкевича), котрий володів селом на початку XVII ст.

У давні часи це поселення мало назву Городище. Ділилося воно навпіл трясовиною. Обидві половини з’єднувала канатна дорога. Ще до цього часу збереглися назви всіх п’яти кутків та урочищ села: Гулярка, Грабівка, Кринички, Політовська гора, Штани.

Поблизу села знаходиться Висока могила. За переказами, саме звідси подавалися сигнали про наближення ворога до поселення.

У селі виявлено підземні ходи, в яких люди ховалися від ворожих набігів або добиралися ними до навколишніх лісів. Розповідають, що один з таких підземних ходів веде в село Балабанівка, що було колись великим містом. Дехто із місцевих жителів ще пам’ятає, де знаходилися входи у ці підземні лабіринти. Так, один із них знаходиться на території села, а другий - у лісовому урочищі Медведівка.

Юшківці відомі як героїчне село. Місцеві жителі брали участь у боротьбі проти іноземних загарбників і місцевих поневолювачів - польської шляхти.

Під час козацько-селянських повстань на Політовській горі знаходилися склади козацької зброї. За переказами, склади ці збудували повстанці-гайдамаки Максима Залізняка та Івана Гонти. У1735 році гайдамаки спалили всі документи юшковецького поміщика, серед яких були і списки повинностей селян.

У XVII ст. село належало графині Пржевалінській, потім вона продала його поміщику Ре- гульському. В ті часи в Юшківцях були побудовані заводи з виробництва фаянсу, фарфору, скла та цегли, котрі працювали на місцевій сировині. Село славилося своїми майстрами з виго­товлення посуду, цегли, кахлів тощо. Була в селі одна православна церква, збудована в 1738 році на місці попередньої, від якої зберігся фундамент. На початку XIX ст. села Юшківці і сусідня Сабарівка стали власністю поміщика титулярного радника С. Л. Сиротка. У кінці позаминулого століття в Юшківцях було відкрито церковно-приходську школу.

Після революції 1917 року Юшківці окупували австро-німецькі війська. Разом із заможними селянами, котрі не сприйняли нову владу, та поміщиками німці стали відновлювати дорево­люційні порядки. В ті буремні часи у селі декілька разів змінювалася влада.

Тільки 1920-го село остаточно стало радянським. Селяни безкоштовно отримали землю. Проте не кожна сім’я мала можливість її обробляти. Не вистачало тягла, не вистачало і чоловічих рук: багато чоловіків загинуло в роки імперіалістичної та громадянської воєн. Окремі селяни починають об’єднуватись для спільного обробітку землі. А 1930 року в Юшківцях утворився колгосп, якому присвоїли ім’я Т. Г. Шевченка. Тоді в селі нараховувалось близько 400 дворів, проживало понад 2000 чоловік.

У голодні 1932-1933 роки померло 1002 жителі села. їх останки покояться у восьми могилах. На їх вшанування встановлено перший у районі пам’ятник «Жертвам голодомору 1932- 1933 р.р.»-

Пережили і це лихоліття. Люди самовіддано працювали на колгоспних ланах, вірили в кра­ще майбутнє. Та в червні 1941 року мирну працю обірвала війна. Після кровопролитних боїв наші війська змушені були відступити. Тяглися, ніби вічність, роки окупації. На початку берез­ня 1944 року надзвичайно тяжкі бої точилися за Юшківці та навколишні села, в результаті яких село було звільнене від фашистських загарбників. Шістдесят п’ять бійців Червоної Армії поховані в братській могилі на території села. З них 40 імен відомі, 25 - безіменні. З фронтів Великої Вітчизняної війни додому не повернулися 118 юшківчан. На їх честь в селі збудовано меморіальний монумент «Скорботна мати» (скульптор - І. О. Дяченко).

У 1991 році село повністю газифіковане.

В селі Юшківці народилися відомий художник-скульптор Ілля Олександрович Дяченко, літе­ратурний критик Микола Андрійович Скотський, журналіст, поет Василь Григорович Синицький.

Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний  збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)