Історична довідка села Велика Ростівка

ВЕЛИКА РОСТІВКА

Село Велика Ростівка розляглося на кількох пагорбах, що підіймаються по обидва боки при­токи Росі. Понад 200 років тому ці пагорби були вкриті лісом, порослим рястом. Ліс вирубува­ли, а територію заселяли. Ряст же весною вкривав пагорби, тому селяни називали місцевість рястівщиною. Від цього і пішла назва села, яке тут виникло згодом.

Хати перших поселенців були переважно малі і дерев’яні - зруби. Напередодні Жовтневої революції село складалося з 400 дворів. Селянам належало 1800 га землі.

Дві тисячі гектарів найкращої землі належало двом поміщикам - Здіховському і Кошевському. У селі був староста, один учитель, до якого ходили вчитися діти із трьох сіл. У школі вивча­ли Закон Божий, арифметику, чистописання. Село було підпорядковане Медівській волості, де були старшина, суддя і писар.

Напередодні Першої світової війни Кошевський продав землю багатій поміщиці Юлії Ярошинській, а Здіховський - поміщикові Погдашевському. Безземелля і малоземелля породжува­ли серед селян бунтарські настрої. Особливо пожвавився бунтарський рух 1905 року, але по­встання не відбулося. Вже тоді Сава Онищенко читав заборонені книги і переповідав селянам.

На нього донесли в управу, з Ухались жандарми, вчинили обшук у підозрілих селян, але книг не знайшли.

До Жовтневої революції основним зв’язком із містом Київ були коні. Проте більшість селян не мали грошей на квиток, тому до Києва діставалися пішки, по сіль їздили волами. Культур­них закладів не було, лише церква. В школі навчалася тільки десята частина сільських дітей.

Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Першим революційним органом став сільревком, а у волості - волревком. Сільревком організував на селі комнезам, яким керував куркуль Сидір Кобець, але пізніше його замінили представником від бідноти Петром Золоташком, а ще згодом Семеном Луцишиним. Церковну землю роздали під садиби, побудували будинок, де розташувалися клуб і школа.

В роки інтервенції суворо карали тих, хто роздавав панську землю, а також тих, кому на­діляли цю землю. Різні банди заходили в село. Найбільшого лиха завдали петлюрівці, бо мобі­лізували чоловіків у банду. Визволення принесла Червона Армія. В червні 1920 року під селом відбувся бій між будьонівцями і поляками, в якому поляків було повністю розбито. Це і був кінець інтервенції для Великої Ростівки. В село прибув загін, щоб відбирати в селян хліб. На зміну комнезамам прийшли сільські ради. В 1919 році раднарком запроваджує політику воєн­ного комунізму. На селі розгорнули продрозкладку, згідно з якою селяни здавали державі хліб. Кращим виявилося запровадження продподатку, адже в селян залишався хліб на продаж. Тоді в селі пожвавилася торгівля.

У1922 році під час НЕПу найбільше прибутку отримувало кооперативне об’єднання - буря­кове товариство. Саме воно дало початок майбутньому колгоспу. Грубою помилкою керівників було те, що прибутки ділили на їдоків, а не на трудодні. Почався масовий вихід із колгоспу.

У період з 1936 до 1941 року колгосп значно зміцнів: було дві тракторні бригади, три моло­тарки, шість сівалок, дві січкарні, три двигуни. Головною галуззю було вирощування зернових та цукрових буряків.

У1936 році відкрили середню школу, амбулаторію, клуб.

У1941 році мирну працю колгоспників перервала війна. Весь інвентар евакуювали, а окупан­ти розграбували й розбили крамницю, закрили школу, лікарню та клуб. Чимало жителів села пішли у партизанські загони. Німці вислали за межі батьківщини 160 дівчат і хлопців, деякі з них так і не повернулися у село. За роки війни зникли безвісти і загинули 205 чоловік. Бага­тьох дітей фашисти зробили сиротами, а тягар важкої повоєнної праці ліг на плечі жінок.

Сільське господарство підіймали з руїн колгоспники своїми руками: не вистачало не тільки машин, а й коней. Комуністи і комсомольці спрямовували роботу на відбудову села.

В післявоєнні роки нашвидкуруч готувалися власні кадри для села: теслі, трактористи, муляри, ветфельдшери, зоотехніки, бригадири, комбайнери. Вже 1948 року колгосп мав дві авто­машини, двадцять плугів, сімдесят одну борону, кінні граблі, жатки. Крім того, допомогу нада­вала Оратівська МТС. Урожайність зернових становила 8,3 ц/га, цукрових буряків - 79 ц/га. У 1948 році колгосп мав 232 голови ВРХ, 98 свиней, 79 овець, 27 голів птиці. Загальний прибуток у колгоспі становив 240 688 крб. Через два роки колгосп придбав два автомобілі, двигун і двадцять плугів.

Уже 1955 року збільшилася кількість інвентаря, зросла врожайність зернових і цукрових бу­ряків, підвищився рівень оплати праці. У1957 році завершено будівництво чотирьох будинків, повну електрифікацію села. На тваринницькій фермі встановили електродоїльні апарати, збу­дували кормоцех.

Десять колгоспних передовиків узяли участь у сільськогосподарській виставці. Комбайнерів Івана Коренюка нагороджено орденом Леніна, Івана Кравчика та Петра Малащенка - медаля­ми «За трудову доблесть».

Протягом 1950-1967 років місцевий колгосп очолював Олекса Трохимович Гринчук. Завдя­ки його вмілому керівництву село розвивалося і процвітало. Тричі портрет О. Т. Гринчука прикрашав районну Дошку пошани.

За цей час у селі було збудовано середню школу, клуб, бібліотеку, 490 житлових будинків. Діяла місцева електростанція, радіовузол, пошта, ощадна каса.

Двадцять п’ятого грудня 1979 року село Велика Ростівка увійшло до складу відновленого Оратівського району.

Місцевий колгосп імені Кірова використовував 2924 га землі, зокрема 2314 га орної. Розвива­лися усі галузі сільськогосподарського виробництва. Доярок колгоспу В. Л. Гончар і Т. Д. Пет­рик нагороджено орденами Леніна.

Функціонують середня школа, клуб, дві бібліотеки, радіовузол, ФАП.

У 90-х роках колгосп імені Кірова реорганізовано у СВК «Колос», а 2003 - у ПП «Велрост».

 З Великою Ростівкою межують села Медівка, Мала Ростівка, Чагів, Сологубівка, Лопатинка.

На території села діє  ЗОШ І-ІІІ ступенів, фельдшерський пункт, сільська бібліотека, приватні магазини, відділення зв’язку.

Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний  збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)