Історична довідка села Яблуновиця

ЯБЛУНОВИЦЯ

   Судячи з аналізу польських і російських документів та записаних народних переказів, випливає, що села Яблуновиця, Скибин засновані колишніми  козаками, які вийшли у відставку через отримане в  боях каліцтво. Це були хорунжий Ян Рудавський зі своїм братом Борою та Кирило Яблонський.

   Письмові згадки про Яблуновицю доби польського панування в Україні належить до 1746 та 1749 р.р., Скибин – 1716 р.

    За даними першого російського перепису населених пунктів та їх власників, станом на 1796 р. село Яблуновиця зі 167 чоловіками і 145 жінками було куплене князем Геронімом Сангушком і належало йому по цьому праву. У населеному пункті стояла дерев'яна церква Святого Іоанна Богослова. В 11 дворах мешкали шляхтичі Качановські, Зеленські, Ядашковські, Ковальські. Ще 9 шляхетських родин рахувалися неосідлими, тобто такими, що не мали житла.

   Скибин у тому ж документі названий сільце з корчмою, що теж належало Г. Сангушку. У ньому проживало 37 чоловіків і 44 жінки, для яких здійснювалися богослужіння у каплиці Різдва Пресвятої Богородиці. У селі стояв дерев´яний будинок посесора ( орендаря), діяв конезавод – ферма з розведення коней. Інше російське джерело 1795 р. називає Скибин

« дворянскою деревнею» з 17 дворів. Така кількість дворів і населення свідчить про те, що село було недавно засноване і тому ще досить малолюдне.

     У 1804 р. дочка князя Г.Сангушка Текля Потоцька продала частину своєї спадщини родині Ярошинських. У 1830 р. Бабинський маєток з навколишніми селами, включаючи і Скибин і Яблуновицю, спадкував Олександр Ярошинський.

    Відомий дослідник краю Л. Похилевич у виданні 1864 р. писав, що Яблуновиця лежить у вершині струмка Скиба з 6 верст на схід від Бабина. Перегороджений дамбою струмок утворював став. Верхня частина села населена переважно шляхтою і називається Скибин. Мешканців у селі 962, з них 5 католиків.

    Церква у Яблуновиці дерев'яна, 7 класу, збудована у 1746 р. До неї приписано 44 десятини землі.

     Невдоволені становищем, селяни Яблуновиці у 1833 р. піднялися на стихійний протест. Напередодні скасування кріпацтва у селах, що належали Октавію  Ярошинському, знову відбулися заворушення селян. У 1850 – 53 рр. жителі Бабина, Яблуновиці, Скибина скаржилися до суду на прикажчика Вроблевського за жорстоке поводження з підданими. Тому люди відмовлялися коритися власнику села. Подібні скарги мали місце і раніше. Так у 1843 р. однодворка Яблуновиці Качковська скаржилася на цього ж управляючого за нанесення їй побоїв. Заміна прикажчика новою людиною не відмінила тілесних покарань. Впродовж 1852 – 54 рр. селянин Яблуновиці Ченик (Чернюк) з подібною справою скаржився на управляючого Кольчинського.

     У 1853 р. кріпаки Ярошинських в Бабині, Яблуновиці вийшли з покори, відмовлялись визнавати над собою владу панів, погрожували їх прогнати.

      У 1885 р. в Яблуновиці було 109 дворових господарств, у яких проживало 554 людини.

     Видання « Список населених місць Київської губернії» за 1900 р. повідомляє, що в цей час Скибин складався із 70 дворів, у яких мешкало 526 людей. Заняттям населення залишалося традиційне сільське господарство. Місцеві жителі володіли одним вітряним млином. У селі було 314 десятин землі, що належала селянам. Продовольчий капітал становив 1240 карбованців. Пожежна частина утримувалася на кошти селян. Вона мала дві бочки на воду та два багри.

     У Яблуновиці було 107 дворів з 887 жителями. Вони займалися сільським господарством. 1453 десятин землі належало родині поміщиків Ярошинських, селянам та церкві. У селі діяв православний храм з церковноприходською школою. Місцеві жителі мали 3 кузні. Селянське товариство володіло мирським капіталом у 2304 карбованці, з яких 1121 було в наявності, а 1182 – віддано в якості позики селянам.  Продовольчий капітал складав 4851 крб. Пожежна частина мала 4 бочки на воду та 4 багри і утримувалася коштом селян.

     Визначальною акцією революційних подій 1920 –х рр. став розгром і пограбування селянами взимку 1918 р. економії Ярошинського у Яблуновиці. Організаторами розгрому стали місцеві селяни Сава Дира, Карпо Кулик і Микита Ткаченко. У квітні 1918 р. порядок у селах наводили представники німецької окупаційної влади разом з гайдамаками – українськими вояками П.Скоропадського. Вони жорстоко побили активних учасників розгрому, а його організатора – Саву Диру заарештували  і відправили у Монастирищенську тюрму. Після Листопадової революції 1918 р. у Німеччині її війська покинули Україну, де знову була відновлена влада Української Народної республіки (УНР). Після цих подій С. Дира повернувся додому, та виснажений тюрмою  і катуванням, чоловік за місяць помер.

      Поступове стихання збройної боротьби за владу, перехід у господарській сфері до так званої нової економічної політики – НЕПу ( 1921 – 28рр.), поліпшення умов життя сприяли зростанню чисельності населення, зведенню окремими сім´ями власних хат. Внаслідок цього кількість дворів у селах значно зросла. Так невеличке на початку ХХІ ст. село Скибин у 1928 р. складалося зі 155 селянських дворів.

    У непманівську епоху ( 1921 – 28 рр.) в селах масово створювалися різного роду колективні господарства. Серед них значного поширення набули кредитні товариства. Вони мали певні кошти, тому саме керівникам сільськогосподарських кредитних товариств « Селянин» в Іллінцях, Неменському, Стрижаківському, Дашівському, Яблуновицькому ім. Карла Маркса надіслано обіжника ( рекомендаційного листа) щодо необхідності створення дитячих ясел у зв'язку із залученням жінок до роботи за межами власного господарства чи сім´ї.

       Під час колективізації у Скибині та Яблуновиці при значній кількості населення було створено окремі колгоспи. В ході їх організації через кричущі правопорушення стався штучний Голодомор 1932 – 33 рр., коли загинули сотні людей. Через 75 років після трагедії за свідченнями очевидців відновлено імена 95 загиблих у Яблуновиці і 57 – у Скибині.

     Однією з болючих сторінок 1933 року було вивезення на цвинтар поряд з мертвими і напівживих людей, як це зробила похоронна бригада з дівчатками – підлітками Марії Мостової. Відтоді у жінки потьмарився розум.

        Не менш трагічною сторінкою стало розкуркулення кращих трударів села. Так, в Яблуновиці під розкуркулення потрапило 3 родини, серед яких і сім'я Степана Євтуховича Чернюка. Він з братами Кирилом і Михайлом воювали під час імперіалістичної війни. Брати загинули, а Степан залишився єдиним спадкоємцем батькового майна. Це була невелика хата, 2 хліви, клуня, корова, пара коней. З інвентарю був віз і бричка. Земля у кількості 24 десятини була, переважно, на горбках, косогорах, видолинках- ложбинах і не становила великої ціни. Попри це, родину в 1931 р. виселили з хати, де згодом утримували колгоспних свиней. Господаря з дружиною Ганною та 6 дітьми відправили товарним поїздом на заслання в Іркутську область. Перед відправкою бригадир поїзда дозволив батькам залишити півторарічних сестер – близнючок Галину та Надію. Їх забрали робітники залізниці Д. Вдовиченко та Х. Савчук. Решта дітей 8 – 12 років – Марія, Олександр, Станіслав, Поліна – поїхали разом із батьками. Не витримавши важких умов чужини, померла найстарша Поліна, а батькам судилося прожити довге життя: Ганна померла в Сибіру на 102 році. Степан, відбувши заслання, приїхав до села, де були найменші доньки. Діти росли в чужих сім´ях і до 8 років не знали про те, що вони рідні.

     Найбільші втрати села припали на липень 1941, 1944-45 років. Велика кількість червоноармійців, які загинули під час оборонних боїв біля станції Оратів 1941 р., захоронені на краю скибинського поля. Під час проходження взимку 1944 р. лінії фронту в селі загинули військові. Група радянських офіцерів виїхала з Яблуновиці на другу колію залізниці. У цей час противник прицільним вогнем з дзвіниці кошланської церкви розстріляв транспорт з солдатами.

    Братські могили з похованнями червоноармійців, які загинули на землях Яблуновиці та Скибина у 1941, січні та березні 1944 р., є в обох селах. У могилі біля пам'ятника загиблим односельцям в центрі Яблуновиці поховано 13 бійців з підрозділів 786 стрілецького полку 155 стрілецької дивізії та 50 гвардійської танкової бригади 3 танкового корпусу 2 танкової армії. Імена 9 загиблих  відомі. Це – М. Абдолін, М. Бабієнко, А. Вовк, А. Захаров, М. Ковальов, Малишенко, В. Окін, І. Талишкін, Д. Штогарт.

    На кладовищі Скибина покоїться 30 бійців зі складу 497 стрілецького полку, 135, 786 стрілецького полку 155 стрілецької дивізії. Відомі прізвища 17 солдатів.

    У січні 1944 р. до армії мобілізували більшість чоловіків. Багато з них загинуло, визволяючи території СРСР та країн Європи. Руйнування, матеріальні збитки під час окупації краю, людські втрати порахували по закінченню війни. По Яблуновицькому колгоспу вони становили 7.842.1, по школах Яблуновиці – 103320, Скибина – 12000 ( Дані державного архіву Вінницької області). З фронтів Другої світової війни не повернулося 105 (113) односельців.

    Колгосп у Яблуновиці очолювали М. Легедза, Г. Кулик, Тарнавський, Лобанський, з 1944 р. – П. Краснянський. В 1950 – х роках господарства Скибина  і Яблуновиці об´єднали. Головою об'єднаного колгоспу став Георгій Коліснченко ( 1954 – 1973). Після Г. Колісніченка колгоспом почергово керували А.Н. Юрчук, Д.Ю. Чорний, В.А. Дорощук, І.П. Дем´янчук.

      Сільську раду в Яблуновиці очолювали А. Томашевська, Г.А. Березовський, А.Г. Гребінь, Г.І. Руцький, В.А. Коваль ( 1980 – 2010), В.Н. Бурлаченко ( 2010 – 2020).