Історична довідка с. Сологубівка

СОЛОГУБІВКА

В історичних документах засвідчується, що село Сологубівка виникло на початку XVIII ст. Про це, зокрема, свідчить викарбуваний на колишній церкві напис «1755 рік». Оскільки церква будувалася великою громадою і не один рік, то можна припустити, що історія села розпочи­нається у XV-XVI ст. Тоді на благородних родючих чорноземах утворився хуторець, де посе­лився перший житель на прізвище Сологуб. Звідси й пішла назва.

Село за територіально-адміністративним поділом належало до Київської губернії Умансь­кого округу Липовецького повіту Медівської волості. З 1932 року Сологубівку віднесено до Оратівського району Вінницької області.

На долю Сологубівки випало багато випробувань. Хто тут тільки не хазяйнував. І литовські князі, і польські магнати, і грабіжники-татари.

Найбільших знущань зазнали сологубівчани під час правління польської шляхти.

Нелегким виявилось життя селян і після возз’єднання України з Росією, хоч об’єднання й сприяло деякому економічному і соціальному розвитку села. Так, на початку XVIII ст. в селі з’явилася школа, де навчалось до двох десятків дітей. Вона була розміщена в тісній хатині. Лише в 1907 році на кошти парафіян була збудована школа на 70 місць.

А далі події змінювались, мов візерунки в калейдоскопі: Перша світова війна, революції, громадянська війна...

Лише після 1920 року, коли закінчилася громадянська війна, люди полегшено зітхнули, розпочалось мирне життя. Тоді в селі працювали школа, клуб, хата-читальня, бібліотека.

В 1923 році на території села був організований радгосп, що мав у користуванні 310 га зе­мельних угідь. У1928 році в селі було створено товариство для спільного обробітку землі (ТСОЗ). Першими його членами стали жителі села: Тихін Гром, Костянтин Войтківський, Григорій Комаровський.

У1929-1930 роках утворили колективне господарство. Першим головою колгоспу був Дмит­ро Іванович Сющук. Тоді перейшли на трудодневу оплату праці. Після двох років давали оп­лату й хлібом. Ентузіазм людей значно зріс, ніхто не сумнівався у вірності обраного шляху. В селі почали споруджувати будівлі з глини. Ентузіазм людей зростав. У1930 році в колгоспі з’я­вився перший трактор «Універсал». Життя в селі поступово поліпшувалося.

Проте все затьмарили важкі роки голодомору. Протягом 1932-1933 років з голоду померло 720 жителів села. Захоронені вони у двох великих могилах на сільському цвинтарі.

В 1934^_1939 роках Сологубівка поступово почала відроджуватись. У ті роки головою кол­госпу обиралися: Григорій Комаровський, Остап Вільцанюк, Петро Осадчий, Кузьма Венгер.

Не встигли загоїтися душевні рани від втрат голодомору, як 22 червня 1941 року фашистсь­ка Німеччина напала на нашу країну. Окупанти в село зайшли 26 липня 1941 року. На примусові роботи до Німеччини відправили 250 юнаків і дівчат. Багатьох гнали у концтабори, де на них чекали жорстокі знущання.

Протягом 1941-1943 років у селі діяла підпільна організація під керівництвом Микити Йо­сиповича Вільцанюка. До неї входили Ніна Стельмащук, Михайло Стельмащук, Матвій Вільца­нюк, Ладька Гром.

Третього січня 1944 року Сологубівку було звільнено від німецько-фашистських загарбників. У роки Великої Вітчизняної війни на території села загинуло 119 воїнів, а 120 односельчан не повернулося з фронтів додому.

Першим післявоєнним головою колгоспу обрано Петра Тарадайка. В селі почав працювати дитячий садок. Класи семирічної школи були переповнені. Невдовзі введено в експлуатацію невеличкий цегельний завод. У1958 році розпочато будівництво нової восьмирічної школи.

Згодом, з’являється нова техніка, зростають врожаї сільськогосподарських культур. Село по­вністю радіо- та електрифіковано.

У 1970 році збудовано нове приміщення контори колгоспу. Розпочато будівництво нових магазинів. До села прокладають дорогу з твердим покриттям.

Найпомітніші зміни в економічному, соціальному розвитку села відбулися протягом 1984- 1993 років. У той період головою колгоспу обиралися Анатолій Федорович Буцмак, Іван Пили­пович Баньківський. Було збудовано корівники, будинок на тракторному стані, сушарню, си­лосні і жомові ями. Запроваджено автоматизоване машинне доїння корів і роздачу кормів. За­куплено молочний блок та обладнання для цеху з виготовлення вершкового масла. На тери­торії ферми укладено дороги з твердим покриттям.

У 1987 році розпочато будівництво дитячого садка «Веселка» та школи. На честь 40-річчя Перемоги в центрі села встановлено пам’ятник Жінці-матері.

У 1993 році завершено спорудження будинку культури. 2007 завершено газифікацію села.

Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний  збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)