Історична довідка села Якимівка

ЯКИМІВКА

На мальовничих берегах річки Роськи, яка неподалік за селом Кашперівкою Тетіївського району Київської області впадає в річку Рось, розташована Якимівка. Селом проходить магістральна шосейна дорога, що пролягла з Вінниці на Липовець, Оратів, Тетіїв, Білу Цер­кву, Київ.

У книзі відомого краєзнавця Л. Похилевича про село читаємо: «Якимівка, так зветься передмістя містечка Животова, яке раніше називалося Київським, тому, що лежить ниж­че по річці Роська з лівого її боку по шляху з Животова до Києва. Ще на початку минулого століття це передмістя мало особливих у Животові власників, належало до Тетіївщини. Після розпродажі воно належало Констанції Куницькій. Після її смерті декільком володарям - її нащадкам. Від них купив Якимівку маршал Шидловський, від племінника якого заволодів покупкою Гродзицький. Після смерті Гродзицького Якимівку отримала його дочка Катери­на, яка була заміжня за Шкуратовським і продала село в 1856 році Генріху Павловичу Гнатовському; землі в Якимівці налічується 1124 десятини. Мешканців обох статей 523. Є винокурня, побудована в 1834 році.

Церква Свято-Троїцька, дерев’яна, 7-го класу; землі має з хутором 45 десятин; побудова­на давньою поміщицею Констанцією Куницькою в 1748році; фундаментально відбудована і піднята на кам’яний фундамент 1848року».

Як бачимо, Якимівка - передмістя Животова. А Животів був заснований як місто-укріплення на острові річки Роськи, як охоронне місце для людей і товарів на випадок нападу татар. Животів був важливим торговельним центром з обміну житніми злаками. Він поступово обростав ремісничими поселеннями, пов’язаними з життям містечка. Одним із них було село Яки­мівка. Торгівля передбачала не тільки виробництво хлібних злаків, а й засобів для їх перевезен­ня. Звідси і пішли назви навколишніх сіл, зокрема Бугаївка, що постачала худобу, биків як тяглову силу; Правилівка - підводи, Дзвеняче - метал, Човновиця - човни.

У «Літописі Самовидця» йдеться про те, що 1649 року біля Животова (на Буртах) відбулася зустріч Богдана Хмельницького з кримським ханом Манглі-Гіреєм. Під час визвольної війни «...все, що живе піднялося в козацтво». Багато мешканців Якимівки стали козаками Животівського козацького полку. Кожне місто тоді виставляло полк, а великі села - сотню. «Літопис Самовидця» фіксує такі козацькі полки, сформовані того часу: Білоцерківський, Уманський, Кальницький, Животівський. Зокрема, Животівський козацький полк було сформовано 1648 року, пізніше він влився до Кальницького полку.

Чимало падінь і злетів пережила Якимівка за свою багатовікову історію. Не обминули вони село й після революції 1917 року.

В1920 році червоні будьонівці звільнили село від білополяків. Встановилася радянська влада.

У лютому 1928 року в Якимівці відбулися перші колгоспні збори. Тоді в артілі працювало 46 родин. Це була мізерна частка селян із такого великого села, як Якимівка. До артілі вступили також мешканці Старого Животова, містечка Животів і Теліжинець.

Першим головою Якимівського колгоспу було обрано Федора Федоровича Федоренка. До складу правління колгоспу «Перше травня» ввійшли голова колгоспу, рільник-бригадир, бух­галтер, завгосп, обліковець робіт та інші. Головною фігурою після голови колгоспу був рільник- бригадир. Він керував проведенням польових робіт і особисто відповідав за обробіток землі. В артілі нараховувалося 30 пар коней, 8 пар волів, 15 плугів, бо комплектів борін, 2 молотарки. Під цукровими буряками було зайнято бо га землі. З кожного з них восени зібрали по 124 ц солодких коренів. Зернових вийшло на круг по 18 ц.

Особливо пам’ятною подією для села стало придбання трактора «Фордзон».

У1933 році якимівчан не обминуло страшне лихо голодомору. Немилосердна смерть забрала з села понад 500 мешканців.

У 1934 році в Якимівці було відкрито семирічну школу, а 1938 року колгосп придбав два перших автомобілі.

Велике лихо принесла війна 1941-1945 років. Вісімнадцятого липня Якимівку захопили німець­ко-фашистські загарбники. Проте якимівчани не скорилися і розпочали боротьбу проти окупантів. У1942 році в Якимівці і Бугаївці діяла антифашистська група під керівництвом Д. Л. Бордюженка, яка завдала значних втрат ворогу. Окупація тривала два з половиною роки.

Село було звільнено від фашистських загарбників і січня 1944 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало з ворогом 212 мешканців Якимівки. Далеко не всім з них пощастило залишитися в живих. З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернувся 151 односельчанин. Нині в селі споруджено пам’ятник загиблим воїнам.

Після визволення села в 1944 році, ще до початку весняних польових робіт, було відновлено колгосп «Перше травня». Його головою обрали Сергія Петровича Сіромаху.

Пізніше колективне господарство зазнало багато реформувань. У1952 році якимівське гос­подарство і сусіднє бугаївське об’єдналися в одне - колгосп «Перше Травня». Але таке об’єднання виявилося неміцним, не принесло бажаних результатів. Невдовзі господарство знову розділилося, 1961 року колгосп «Перше Травня» було перейменовано в колгосп «Україна». У наступному році він став спеціалізованим господарством з виробництва яловичини. Чергове об’єднання відбулося в 1976 році. Якимівське господарство примусили на правах бригади увій­ти до складу новоживотівського колгоспу. А незабаром така доля спіткала і господарство села Бугаївка.

Дев’ятнадцятого липня 1981 року новоживотівський колгосп «Україна» був розділений. Відок­ремившись, якимівчани відстояли своє право повернути своєму колгоспу, у якому залишилися господарства Бугаївки і Правилівки, назву «Україна».

У роки так званої горбачовської перебудови Бугаївка відокремилася у самостійне господарст­во. У складі колгоспу «Україна» залишилися села Якимівка і Правилівка. Попри неймовірні труднощі, що випали на долю трудівників села у цей складний і відповідальний час, якимівча­ни наполегливо виборюють своє місце під сонцем у нових ринкових умовах господарювання.

За значні трудові досягнення окремі працівники були нагороджені орденами: Уляна Тихо- нівна Бондаренко, бригадир рільничої бригади - кавалер ордена Леніна; Ірина Григорівна Са- піга, ланкова рільничої бригади - кавалер ордена Леніна; Ірина Севастянівна Кухар, телятниця (доглядач ВРХ) нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора; Йосип Робертович Гра- бівський, тракторист - орденом Трудового Червоного Прапора; Іван Петрович Руденко, меха­нізатор - орденом Трудового Червоного Прапора.

Відкриття в Якимівці середньої школи припадає на 1957 рік. Тоді в школі було 24 класних кімнати, в яких навчалося 456 учнів.

У1968 році в Якимівці відкрито будинок культури на 500 місць. Сюди було переведено сільську бібліотеку з книжковим фондом понад 13 тис. книг.

Якимівський спиртзавод (ґуральню) збудував місцевий поміщик 1870 року в низині біля став­ка. Сировиною для виробництва спирту слугували зерно й картопля. За роки радянської влади завод було реконструйовано і переоснащено. У1970 році Якимівський спиртозавод було перепрофільовано в підприємтво з виготовлення кормових дріжджів. За період роботи дріжджового заводу (1970-1993) перероблено 153 тис. т меляси і вироблено 30,6 тис. т сухих кормових дріжджів. У жовтні 1993 року роботу заводу призупинено, обладнання законсервовано.

Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний  збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)