Маємо пам'ятати.
Пам’ятати тих, хто виборює наше майбутнє найвищою ціною життя, захищаючи інтереси держави, всього українського народу.
28 вересня минає три роки, коли долучився до вічності Небесного воїнства наш захисник РОМАШОВ Анатолій Васильович (06.11.1976 -28.09.2022) із села Оратів.
Малою батьківщиною Анатолія Васильовича було місто Бар, де проживав разом з мамою та старшою сестрою. Після школи хлопець вступив до Кам’янець-Подільського будівельного технікум, обравши професію будівничого. Затим продовжив навчання у Немирівському будівельному технікумі та здобув ще спеціальність токаря 3 розряду.
На Оратівщині хлопець зустрів своє кохання, яке стало міцною основою створення сім’ї Анатолія та Оксани. Проживало подружжя у с. Оратів, виростило троє діток: Ганну, Ілону та Вадима. Анатолія Васильовича всі знали як дуже скромну, надзвичайно працьовиту і тямущу у будівельній справі людину. Працював він різноробочим на місцевому агропідприємстві «Агросан». На дозвіллі любив порибалити.
На жаль, у 2016 році їх сімейне щастя затьмарилося трагічною загибеллю сина. Але біда, як кажуть не ходить одна…
З повномасштабним вторгнення орків, до українських сил оборони влітку 2022 року мобілізували Анатолія Ромашова. Військове злагодження він проходив на Житомирщині в десантно-штурмовій бригаді. Затим був направлений на навчання до Львова, а за місяць - вже воював на фронті. Мужньо і самовіддано наш земляк з позивним «Дєд» відстоював цілісність і незалежність України у найгарячіших точках бойових дій. Брав героїчну участь у звільненні м. Ізюм на Харківщині. Але не вийшов живим з бою за м. Лиман на Донеччині.
Пам’ять про Героя-земляка увічнено у назві вулиці с. Оратів, де проживає його дружина з доньками.
Вічна пам’ять і слава Герою!
