Маємо пам’ятати
У пам’яті українців має закарбуватися життєствердне розуміння: Захисники і Захисниці віддали своє життя для збереження нації. А ми не можемо зрадити наших героїв.
27 березня минає два роки туги і скорботи за загиблим Захисником ГОНЧАРУКОМ Михайлом Степановичем (23.06.1966 – 27.03.2023).
Народився Михайло Гончарук у с.Чернявка в багатодітній сім’ї. Зростав чесним, справедливим, добрим, мудрим і працьовитим. Після школи здобув професію водія трамвая і тролейбуса у Вінницькому професійно-технічному училищі. Працював слюсарем на заводі в Красноярському краї. Проте повернувся з росії на рідне Поділля. Одружившись, Михайло оселився у Вінниці. Із дружиною Іриною народили і виростили доньку Юлію і сина Олександра. Михайло Степанович був турботливим батьком і чоловіком, любив і цінував свою сім’ю. Часто їздив на заробітки, щоб забезпечити родину. Та коли під час повномасштабного вторгненняі рф старший брат Микола Степанович став на захист Вітчизни, Михайло Степанович повернувся в Україну і у червні 2022 року мобілізувався до війська. Був справжнім патріотом. Оптимізм, відвага і мужність бійця з позивним «Мішаня» навіть після двох поранень повертали його на передову до побратимів 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Михайло Степанович нещадно нищив ненависного окупанта у найгарячіших точках Запорізького і Донецького напрямів, воюючи і за загиблого брата Миколу. 27 березня поблизу Оріхово-Василівки на Донеччині наш земляк прийняв останній бій. На жаль, обидва брати віддали життя за рідну неньку-Україну, яку любили і вірили у її світле майбутнє.
Вічна пам’ять і слава Героям, які відійшли у безсмертя.
