Маємо пам’ятати
У стані війни українці живуть уже друге десятиліття. Ворог безупинно випускає смертоносні зграї чорних птахів, що сумом огортають неньку-Україну. Але свободолюбну і сильну націю неможливо перемогти. Щитом єдності проти агресора стоять нездоланні оборонці землі рідної: Захисники і Захисниці. Війна змінила призначення жінки-берегині на жінку-воїна.
6 лютого минають четверті роковини, коли в обійми вічності відійшла солдатка Збройних Сил України, жителька Оратівської селищної територіальної громади КОЛЯДЕНКО Ярослава Іванівна 1992 року народження.
Народилася Ярослава у с. Оратівка. По закінченню Оратівської загальноосвітньої школи здобула професію оператора комп’ютерного набору у Вінницькому вищому професійному училищі №11. Була активісткою громадського життя. Мала непохитну життєву позицію.
Світогляд молодої жінки формувався у час проведення так званої антитерористичної операції проти російської агресії на сході України. За 6 років неоголошеної російсько-української війни з глибоким почуттям патріотизму вона переосмислила життєві цінності і прийняла виважене рішення стати військовослужбовицею Збройних Сил України. Ярослава добровільно змінила домашній затишок на військову частину, ошатну сукню на камуфляжну форму, взуття на підборах – на берці. Любляча мама керувалась непоборним бажанням ростити свого маленького синочка у мирній, вільній і незалежній державі. З вірою у швидку перемогу над рашистським окупантом у лютому 2020 року Ярослава пішла на контрактну військову службу зв’язківцем 56-ї окремої механізованої бригади. Службу проходила у прифронтовому Маріуполі, виконувала військові обов’язки. Життя Ярослави Коляденко обірвалося у військовому шпиталі через ускладнення внаслідок вірусної пневмонії.
Час не вгамовує біль втрати для сина, який зростає сиротою, родини і всієї громади.
Вшануймо світлу пам’ять про землячку Ярославу Коляденко.
Низький уклін і вічна слава Захисниці!
