Маємо пам’ятати
Дружину не назвеш свою коханою.
Цьогорічна весна була останньою.
Не бачив, як для тебе заквітчалася,
Пелюстками до тебе посміхалася.
Життя віддав. Така її ціна.
На твою долю випала війна.
Не докохав, не долюбив, не вимріяв,
Не збудував, не посадив, не виміряв.
Так рано, так небажано, так гірко
Зірвалась й впала з неба твоя зірка.
Лиш світлий слід залишила на згадку,
Між берегами непохитну кладку.
Ольга Дриль
Маємо пам’ятати про кожного з Героїв і низько схиляємося перед величчю їх подвигу.
Сьогодні минає рік важкої втрати – загибелі військовослужбовця Ємелькіна Олександра Володимировича (11.09.1994 -13.05.2023).
Народився Олександр у с. Дібровинці. На жаль із раннього дитинства відчув біль утрати найдорожчої і найріднішої людини, адже у вісім років залишився без маминої турботи і любові. Тоді Сашко із татом і сестричками Лілією і Веронікою переїхали у с. Жадани на Іллінеччину. Невдовзі не стало єдиної бабусі, а затим – і дідуся.
Всупереч важким випробовуванням долі Олександр ріс добрим, працьовитим, щирим хлопцем. Закінчивши 9 класів у 2009 році пішов навчатися у Зозівський професійний аграрний ліцей. По закінченню навчання у 2013 році юнак поїхав працювати у Київ. Але важке горе втрати знову торкнулися його життя – помер найкращий друг, а 40 днів потому – батько... З часом Олександр зібрався із силами і поїхав у Вінницю, де працював старшим пекарем на хлібокомбінаті.
З початку вторгнення російського окупанта на східні території України, Олександр Ємелькін став учасником АТО. За старанність, ініціативність, сумлінне виконання військових обов'язків був відзначений керівництвом. Після проходження підготовки за програмою «Курс лідерства базового рівня» склав комплексний випускний іспит і отримав звання молодшого сержанта. У 2018 році Олександр повернувся з військової служби додому до старшої сестри, а невдовзі поїхав працював у Київ.
У перший день повномасштабного вторгнення рф вчорашній військовослужбовець без вагань повернувся на службу у свою артилерійську частину на Волинь. Разом зі своїми побратимами воював на найважчих ділянках фронту, брав участь у запеклих боях, стримуючи російську навалу, не давав рашистам захопити рідну землю. За високі показники у бойовій підготовці Олександр Ємелькін отримав відзнаку начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України – почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» І ступеня.
Мріяв Олександр про власний дім, сім’ю, діток. Мав кохану дівчину Юлію, з якою познайомився ще під час навчання у Зозові. Хоч через російсько-українську війну спілкування було переважно по телефону, коли хлопець приїхав у першу відпустку освідчився коханій і подарувавши каблучку запропонував створити сім’ю. Та жорстока і немилосердна війна відібрала омріяне майбутнє у молодої пари.
13 травня 2023 року прийшла страшна звістка – головний сержант – командир самохідної артилерійської установки Ємелькін Олександр Володимирович загинув…
Вічна пам’ять і слава захиснику України, який навіки залишився 28-річним у строю Небесного Війська.
