Маємо пам'ятати!
Ми бережемо спогади про кожного з Героїв, і низько схиляємося перед величчю їх подвигу. Минає рік, як Оратівська селищна територіальна громада втратила Пушкаря Олександра Володимировича (23.05.1976 -17.04.2023).
Народився Олександр 23 травня в м. Свободний Амурської області, що за 8,5 тис. кілометрів від Оратова. Дитинство його було не з легких. З теплотою у серці Саша згадував лише бабусю, яка його виховувала та стала для нього найріднішою людиною. У 1995р. закінчив ПТУ в м. Свободний за спеціальністю машиніст автомобільного крана. Був призером чемпіонату області з мотокросу. У 1997 році приїхав до України, в Крим. Там Олександр зустрів свою майбутню дружину Олександру, яка навчалася в Ялтинському гуманітарному університеті на філолога та була щирою українкою. Вона зуміла показати своєму чоловіку всю красу України з її мовою, традиціями та ментальністю так, що він полюбив цей благословенний край.
У 2006 року молода сім’я переїхала в селище Оратів. Тут у них народилися дві донечки Божена та Вікуся. Саме в Оратові Саша сформувався як щирий українець, повністю перейшовши на українську мову. Він любив казати, що Україна - це Рай.
В 2010 році закінчив Вінницький транспортний коледж, здобувши кваліфікацію техніка-механіка, але справою його життя стала робота майстром по дереву. Олександр Володимирович був закоханий у свою справу, і був не просто столяром, а творчим майстром, який створював із дерева справжні витвори мистецтва. У всіх його роботах відчувався індивідуальних підхід, у кожну він вкладав частинку своєї душі. А справжнім хобі для Олександра стала пасіка. Він був добрим господарем, чоловіком та батьком. Але була б не повною розповідь про Сашу, якщо не сказати що він був прекрасним другом та сусідом. Він вмів дружити. Був добрим та щирим.
У лютому 2023 року отримав повістку та за місяць навчання вже був на передовій. Загинув наш Герой 17 квітня 2023 року під Бахмутом в районі населеного пункту Богданівка Донецької області. І досі не віриться, що його з нами немає. Дуже важка втрата не тільки для родини, а й для всіх, хто його знав.
Слава Україні!!! Слава її Героям!!!
Ти був моїм небом. Ти був моїм сонцем.
Моїми крильми і моїм охоронцем.
Ти був моїм затишком. Став моїм болем.
Тебе не забуду нізащо й ніколи.
Тебе відчуваю. Ти поруч із нами,
Хоч щільно закрита небесная брама.
Вже небо зоріє твоїми очима
І усмішка сяє твоя невловима.
Не віриться досі. Тебе вже немає.
А серце любило. А серце кохає.
А нам би ще жити, коханий, з тобою.
Мій ніжний, мій добрий, відважний Герою!
Ольга Дриль
Не говоріть вдові такі слова:
Мине рік, два, забудеш. Час лікує.
Коли вона не вірить, що жива,
А ваша думка душу їй шматує...
Не зрозуміти вам вдовиний біль.
І не беріться ви вдову судити,
Коли всі спогади, немов на рану сіль,
А за життя тримають лише діти...
