Вишиванку потрібно мати у душі!
У третій четвер травня всі українці на знак єдності вдягаються у вишиванки.
“Мені сорочку мама вишивала, неначе долю хрестиком вела…” – цими словами починається текст відомої української пісні, якою оспівана любов до чи не найбільшої народної цінності нашого народу, яка дісталась нам у спадщину від наших предків.
Вишита сорочка – це щось святе, духовне, сокровенне. Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір’ями, оберігали їх власників від зла. У вишиванках наші пращури різними кольорами та візерунками вчились зашифровувати добру долю, щастя, радість, любов, багатство… Матері вишивали дітям сорочки, аби їх майбутнє було світлим та безтурботним. Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові.
Так повелося, що завжди, коли нам добре та гарно, ми вдягаємо те, що для нас більше, ніж просто одяг, - наші вишиванки. У них дівчата і жінки ще вродливіші, чоловіки - особливо мужні та стильні, діти - ніби янголята у чудових рукотворних шатах.
Вишиванку творять з любов'ю, вкладаючи у кожен візерунок певний смисл, щирі думки і душу. У вишивальниць є багато традицій і обрядів перед власне процесом вишивання, тому що це - особлива творчість, у якій передається наша українська краса, наша душа.
Вишита сорочка - свого роду оберіг, символ здоров’я, добробуту та краси, щасливої долі й родової пам'яті, любові та святковості. Коли говорять, що людина народилася в сорочці, мають на увазі, що це - щаслива людина.
Кожен регіон може похвалитися своїми унікальними вишиванками, які різняться фасонами, кольором, способом вишивання, орнаментом і візерунками… І це ще раз доводить: вишиванка – це не тільки елемент одягу та атрибут патріотичного кітчу, це дещо більше, навіть сакральне.
