Історична довідка с. Фронтівка

ФРОНТІВКА

З історичних джерел відомо, що село засноване 1682 року. В книзі Л. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (К., 1864) сказано: «Франтовка, село при са­мых источниках Горского Тикича, в 3-х верстах выше местечка Балабановки. Называлось прежде Франкополем, по имени Францишки, дочери Адама Ворцеля, поселившей здесь перво­начально несколько жителей.

Всего жителей обоего пола в селении: православных 928, римских католиков 30, евреев 15.

Церковь Димитриевская, деревянная, 6-го класса; построена 1754 года».

На околиці села росте могутній дуб.

Легенда розповідає, що Богдан Хмельницький свого часу зупинявся тут перепочити, а його джура при­в’язував коня гетьмана до цього дуба.

Про те, що Богдан Хмельницький неодноразово бував на території ни­нішнього Оратівського району, роз­повідають історичні документи. Адже, формуючи повстанську армію, гетьману довелося побувати мало не в кожному куточку України. В часи визвольної війни у Фронтівці стояла Балабанівська сотня козацького війська, і, напевне, ще з тих часів збереглася легенда про дуб Богдана Хмельницького.

Революція 1917 року і гасло «Земля - селянам» пробудили селян до активного господарсь­кого життя. У перші роки радянської влади в селі велася робота з ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У період колективізації до колгоспу вступали неохоче, бо прагнули до самостійного господарювання. Але у цьому напрямку в селі активно працювали партійна і комсомольська організації.

Узимку 1933 року почався голод. В селі померло 56 жителів. На сільському кладовищі в 1993 році встановлено пам’ятник жертвам голодомору.

У1926 році в селі була створена комсомольська організація, з 1933 року - партійна.

За архівними даними, в 1937~1938 роках було репресовано 33 жителі Фронтівки. Це були активісти колгоспного руху, рядові трудівники.

Промислове пожвавлення помітно посилилось з 8о-х років XIX ст. Злидні змушували бідно­ту найматися на спорудження залізничної колії Козятин-Умань, що тривало протягом 14 років. У1880 році залізницю було введено в експлуатацію і передано Товариству Південно-Західних залізниць.

У Фронтівці родоначальником професії залізничників став Іван Іванович Венжик, який пра­цював начальником станції протягом 1955-1985 років. Штат станції нараховував 24 працівни­ки. Одного із колишніх працівників - Данила Трохимовича Корнєва було нагороджено орденом Леніна.

У боях Великої Вітчизняної війни загинуло 73 односельчани. Село було звільнене від фа­шистської окупації в січні 1944 року воїнами 240-ї стрілецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Терентія Хомовича Уманського.

Бої були важкими і кровопролитними. Багато доблесних воїнів віддали своє життя за визво­лення села. Серед них Герой Радянського Союзу Бондзі Авксентійович Сордія, В. І. Кузнецов, С. М. Шевченко, О. П. Іванічкін, С. М. Щегольский. Всього загинуло 67 чоловік.

Під час Великої Вітчизняної війни багато жителів Фронтівки входили до підпільної антифа­шистської групи, яку очолювала В. Г. Татарчук, а після її загибелі - Л. Г. Столяр.

У пам’ять про тих, хто завойовував перемогу, у центрі села в оточенні високих лип у скорботі над братською могилою височить бронзова постать солдата-визволителя. Поруч знаходиться Алея слави з пам’ятниками-обелісками та меморіальна дошка з прізвищами загиблих одно­сельчан. На сільському кладовищі встановлений обеліск трьом воїнам: Семену Артемовичу Батраку, Миколі Івановичу Веклу, Федоту Яковичу Жминьку, які загинули 28 січня 1944 року.

Колгосп «Праця» мав у користуванні 1642 га землі, з них 1255 га - орної. У господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинене тваринництво. На станції Фронтівка працював: бурякоприймальний пункт Кам’яногірського цукрокомбінату, перевалочний пункт заготконтори Іллінецької райспоживспілки.

Була середня школа, будинок культури, три бібліотеки, дільнична лікарня, аптека. Друкува­лась багатотиражна газета «Колгоспна Праця».

У повоєнні роки жителі села наполегливою працею відроджували зруйноване господарство, не вистачало робочих рук. Основною силою були жінки, підлітки і старі чоловіки, а тягловою силою - корови та бики. Роботи виконувались вручну, але працювали наполегливо, вирощу­вали гарні врожаї. Жителі села пам’ятають Якима Єлисейовича Бровія, який народився в 1908 році в селі Фронтівка. Мав стаж роботи 41 рік. Він вступив до колгоспу в 1929 році, коли розпо­чалась масова колективізація. В 1941 був призваний в армію і воював на фронті до закінчення війни. Був нагороджений медаллю «За відвагу» та орденом Червоної Зірки. Після закінчення війни працював у колгоспі «Праця» полеводом, понад десять років - головою колгоспу.

За цей час у селі було добудовано клуб, споруджено млин, цегельний завод. Славні сторінки історії села доповнювалися трудовими звершеннями односельчан, таких, як Леонід Леонідович Вігурський (директор школи), Григорій Гордійович Чех (залізничник станції Фронтівка), Ва­силина Афанасіївна Починок (ланкова буряківничої ланки, неодноразово брала участь у зльотах буряководів).

Сьогодні сільська школа й будинок культури є осередком культурного життя і збереження традицій. .

Джерело: Ювілейний збірник "Оратівський край" (Оратівський край: Ювілейний  збірник. Упорядниу Хоменко Н.В. - Вінниця: Книга-Вега, ВАТ "Вінницька обласна друкарня", 2009.-208 с.,іл.)