Маємо пам’ятати…
Бо наша пам’ять – про героїчні вчинки, мужність, відвагу, самовідданість, жертовність оратівчан, які стали на захист Батьківщини і показали всім приклад честі, гідності і справжньої любові до України.
11 листопада ми вшановуємо пам'ять кадрового військовослужбовця, підполковника ПЕНЬКОВОГО Віктора Яковича (19.07.1978 -11.11.2022), якого три роки тому небо безжально забрало у вічний політ.
Мужній син України народився і зростав у селі Човновиця поряд із старшим братом і п’ятьма сестрами. Він з дитинства плекав мрію стати льотчиком і наполегливо йшов до мети. Закінчивши навчання у Київському інституті військово-повітряних сил за спеціальністю Технічна експлуатація повітряних суден і авіадвигунів, затим у Державній льотній академії України, Віктор Пеньковий розпочав службу в одній із бригад авіації ЗСУ у Вінниці. 20 років був бортовим авіаційним техніком-інструктором вертолітної ланки. У 2012-2015 роках виконував місію ООН у Ліберії. У 2015 році брав участь в АТО та ООС. Виконував бойові вильоти, здійснюючи пошуково-рятувальні завдання, перевезення особового складу, вантажів та озброєння. З початку повномасштабної вторгнення російського окупанта ас-авіатор брав активну участь у бойових діях на Донеччині. У складі екіпажу Мі-8 майор Пеньковий успішно виконав 26 бойових вильотів, під час яких випустив 444 некеровані ракети класу «повітря-земля» по колонах та позиціях противника, знищуючи ворожу техніку та живу силу рашистських окупантів, уражаючи колони та позиції противника у населених пунктах тимчасово окупованої Донеччини.
Під час виконання чергового бойового завдання ворог збив вертоліт українських захисників. Віктор Пеньковий загинув 11 листопада 2022 року поблизу Троїцького на Донеччині.
Загинув авіатор як незламний Герой із вірою в Перемогу, захищаючи Батьківщину від окупантів, боронячи спокій рідних, оберігаючи життя нащадків.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Віктор Пеньковий нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня та присвоєнням чергового військового звання підполковника.
У глибокій скорботі велика родина, діти, дружина Світлана, яка, долаючи біль утрати, віднайшла сили відродитися у написанні книги про чоловіка-Героя «Українські Колібрі». Бо переконана: «Відродження України потрібне вже сьогодні - це про віру в перемогу! Відроджена жінка - це щасливі діти, відроджені українці - це змінотворці та світлоносці.
Щоб бути сильним, не обовязково мати силу – обовязково мати віру і хоробрість. Щоб бути відважним, не обовязково мати зброю – обовязково мати надію, щоб бути люблячим, не обовязково мати любов – обовязково бути любов’ю».
Вічна пам’ять Герою!
